Коваленко Петро Лаврінович

Народився в 1920 році в селі Володимирівці. Закінчив місцеву семирічку. Вчився в Чернігівському сільськогосподарському технікумі. Після закінчення Харківського військового училища з 1940 по 1945 року знаходився в рядах Радянської Армії. Майже 13 місяців діяв на тимчасово окупованій території в складі радянської розвідгрупи. В боях за Чехословаччину був тяжко поранений, став інвалідом І групи. Понівечений хребетний стовп, втрата рухомості. Але дуже тяжкий стан здоров’я не зламав мужньої людини. Настирливі тренування і одночасно пошуки місця в житті. Співробітничає з газетами, посилаючи туди свої кореспонденції, фотознімки. Пише художні твори.

Зараз живе у Харкові. Є почесним громадянином трьох чехословацьких міст, в звільненні яких брав участь. Друзі з Чехословаччини забезпечили транспортним засобом.

У післявоєнні роки опублікував шість повістей, більше 200 оповідань, гуморесок, придибенцій. Розкидані вони в періодичних виданнях, збірках, альманахах, частина перекладена і видана в Чехословаччині, Польщі, Югославії. Багатьом творам не вдалось пробитись через рогатки цензури, перепони видавництв. У збірнику “Сонячні усмішки” П.Л. Коваленка представляє як автора гумористичних оповідань патріарх української гумористики О.Ковінько: “Ростуть таланти на радянській українській землі. Ростуть і виросли нові сміхотворчі... З насолодою читаються прозові гуморески Петра Коваленка...”

“Під час Великої Вітчизняної війни загубився портрет Т.Г. Шевченка, створений ще в минулому столітті кріпаком Герасимом Гребнем. Його онук, учасник війни, випадково дізнається, що цей оригінальний витвір художника потрапив в руки гітлерівського офіцера Гессельбаха...” Так починається повість “Поліська балада”. “Розповідь ця присвячена подіям сивої старовини і часам недавнім, - пише в передмові автор. Об’єднує їх незвичайна історія одного портрета. Початок її я почув одразу після війни в госпіталі, від сусіда по палаті. Кінець він доказав мені вже через декілька років в своєму маленькому будиночку на тихій околиці Харкова...”

Повість також носить автобіографічний характер. З хвилюванням, на одному подиху читаються сторінки, де розповідь ведеться про події, які відбулися в наших місцях, де описується наше село в період фашистської окупації, “Рідна хата під солом’яною стріхою... Ікони на покуті, бодниці... Рушники, вишиті червоню і чорною заполоччю квітками... В довгі зимові вечори мати пряде льон, коноплі...”. Кожний, навіть хто народився в селі уже після війни, впізнає в цих деталях свою рідну хату, свою маму чи бабусю.

Автор використовує документи, архівні матеріали, придає повісті історичний і достовірний характер. Зворушливо розповідає про перебування в наших краях Т.Г. Шевченка.

В 1959 в празькому журналі “Квіти” було опубліковано повість П. Коваленка “Дядя Ян”, яка схвилювала громадськість Чехословаччини. Петру Лавріновичу з усіх куточків світу пішли листи.

Не забуває П.Л. Коваленко і своїх земляків. Минулої весни надійшла від нього бандероль, в якій виявилось... насінини соняха, квасолі, гарбуза. Чого б це в село таке присилати? А ось чого!

Чотири роки тому на острові Хортиці разом з рештками козака-запорожця було знайдено флакон із насінням. Три сотні років пролежали зерна і зберегли здатність до життя, бо були залиті трояндовою олією. З вирощених “козацьких” рослин Петро Лаврінович вислав насіння нам. Звичайно, і дорослі, і діти з цікавістю слідкували і з ентузіазмом доглядали за нашими сходами. А в осени любувались гарбузами і соняхами, які відрізнялись від місцевих своїми розмірами та смаком .