Кацнельсон Абрам Ісакович

Український поет, літературознавець, перекладач. Народився 1 січня 1914 року в місті Городні в родині вчителя. Після закінчення Городнянської школи в 1929 році періхав до м. Чернігова, працював у редакції обласної газети. Друкувався у періодичних виданнях з 1930 р. У 1935 р. вийшла перша збірка поета “Краплі сонця”. В 1939 році А. Кацнельсон закінчив Київський державний університет та аспірантуру з теорії літератури. Він учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами та медалями.

Літературний талант нашого земляка засвідчує поява в наступні роки багатьох збірок поезії. В творах А. Кацнельсона розкривається духовний світ сучасників. Їм притаманні єдність думки і почуття, філософічність, лаконізм, закоханість в рідну мову. Улюблені жанри – балада, лірична мініатюра. Багато віршів поет присвятив рідному місту та його мешканцям. Так, у вірші “В Городню іду знов” читаємо:

“Яка ти дорога, мала на карті цятка.
- Рідня там є ? – пита в автобусі дівчатко.
- Та городнянці всі, кажу, моя рідня.
І зігріває знов мене звучання назв
З дитинства знаних сіл: і Смичин, і Дубровне
Там усе моє, таке близьке і кровне...
Земля, де народився, в душі навік у нас.”
А.І. Кацнельсон багато працює також у галузі поетичного перекладу і теорії та критики поезії. Видав книжку “Краса й сила віршованого слова”(1964), “Правдива іскра Прометея” (1968), “Про поезії поетів”(1972), “Любов моя - поезія”(1976), “Про поезію”(1967) та інші. За переклади з літератури народів СРСР та за книгу “З єврейської радянської поезії”(1983) поет був удостоєний в 1984 році премії імені М.Т. Рильського. Вірші А. Кацнельсона перекладено багатьма мовами народів світу.

В 1994 році поет удостоєний звання Заслужений діяч мистецтв Україні.

Влітку 1994 року відомий український поет Абрам Ісакович Кацнельсон з метою лікування виїхав за кордон у США. Думалось тимчасова, але хвороба виявилась тяжкою. Так що довелося оселитись там, “мабуть, - як пише сам Абрам Ісакович, - і навіки”.

Але великої і малої Батьківщини – України та своєї рідної Городні, поет не забуває і в далекій Америці. Новий поетичний цикл наскрізь пройнятий синівською тугою за Батьківщиною. І, не хочеться про це думати, а тим більше писати прощання з нею – з її полями, лісами і росами, з її людьми, з рідною землею. Одного тільки боїться поет, щоб “на стрітах, авеню не розгубить того вогню... і ті пориви благородні, що народились ще в Городні.