Війна з інвалідом
Газета "Персонал" - Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
№ 9 (212) 8 - 14 березня 2007 року
Наказом директора Школи мистецтв ім. Леонтовича викладача майстерності актора, актрису театру в минулому, інваліда першої групи загального захворювання, назвемо її Лідія, було раптом звільнено з роботи за півтора місяця до завершення навчального року. Можливо, директор школи С. Сварич була змушена звільнити з роботи працівника, який упродовж трьох років навчав у безплатній школі основ театральної майстерності? Може, педагог скоїла таке, що виходить за межі педагогіки? Та ні, наказом начальника управ¬ління освіти Деснянського району Києва М.Куця лише тиждень тому від¬значено серед кращих педагогів району тепер уже безробітного педагога, ветерана праці. Справа, як виявилося, досить банальна: директору школи С.Сварич потрібні гроші. Щоб одночасно зберегти статус школи з безплатним навчанням майбутніх акторів, керівник мистецького закладу поставила перед викладачами вимогу: зібрати з дітей по 120 грн. На рік, але не за навчання, а на «потреби школи». Діти, дізнавшись про таке ноу хау адміністрації, попередили, що полишать навчання, а це означало для педагогів втрату роботи. Перший навчальний рік педагог ще так-сяк пережила, звернувшись до фірми «Кока-Кола» по гуманітарну допомогу. Просили дві тисячі гривень, фірма ж надіслала одну тисячу. Дирекція задоволена. Наступного року спонсорів не знайшлося. Над педагогом почали збиратися хмари. Гроші справді школі були по¬трібні — і на закупівлю музичних інструментів, і на поїздки до моря хорового колективу, керованого директором С.Сварич. На третій рік розпочалася війна: то інваліда переселяють у класи, де їй важко працювати, то раптом знаходять вагому причину не нараховувати зарплату, що, нарешті, завершилося звільненням з роботи «за невідповідністю», словом — інвалід не може працювати за станом здоров’я. Тим часом за «Законом про освіту», педагог може звільнитися тільки після завершення навчального року. Закон про соціальний захист інвалідів за 17 та 18 статтями категорично забороняє адміністрації звільнити з роботи праців¬ників вказаної категорії на підставі інвалідності. Це означає, що дирекція мусить мати на руках висновки МСЕКу спеціальної медичної комісії, якій надано право робити висновки про неможливість працевлаштування інваліда на конкретній роботі. Понад те, висновки МСЕКу інвалід може оскаржити через суд, а адміністрація зобов’язана подбати про робоче місце інваліда відповідно до висновків медицини. Здавалося б, усе так зрозуміло, що для керівників будь-якого рейтингу й інтелектуального розвитку це не становить особливих проблем.
Але ж ні, якщо немає проблем, їх треба створити.
У «Законі України про позашкільну освіту», стаття 3 говориться: «Завданням цього закону є… створення умов для соціального захисту педагогічних працівників, вихованців, учнів і слухачів позашкільних навчальних закладів». Виконання загального закону статтею 10 покладено на «… центральні органи виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають позашкільні навчальні заклади», які, як ведеться далі, «забезпечують соціальний захист вихованців, учнів і слухачів, педагогічних працівників, спеціалістів та інших працівників позашкільних навчальних закладів». Педагог-інвалід, звільнена до завершення навчального року і без висновків МСЕКу, звертається до управ¬ління Миколи Куця й отримує відповідь, що звіль¬нення цілком справедливе, оскільки інвалід не може здійснювати педагогічну роботу в повному обсязі. Напевно, начальник, який відповідно до закону покликаний захищати соціальні права педагога, просто забув, що ще тиждень тому він особисто підписував наказ про відзначення інваліда-педагога серед кращих педагогів району. Тоді звільнений педагог звертається до Української спілки інвалідів. До пана начальника надходить лист з протестом, після чого начальник поспішає відповісти зневаженому педагогу, що справа на розгляді. Вивчивши справу, Микола Іванович підтверджує звільнення з рекомендацією «звертайтеся до суду». За законом про звільнення громадян, він був зобов’язаний запросити до себе скаржника і в його присутності з’ясувати підстави для звільнення. Але Микола Іванович не переймається дрібними проблемами. А що ж Міністерство освіти та науки під керівництвом С.Ніколаєнка? Під його твердою рукою працює сила-силенна відділів та начальників усіх рангів — що ж вони? У відповідь надходить лист, що дії директора «не підтверджено». Хто ж тоді мусить перевіряти і робити висновки? Центральний орган з керівництва освітою. Не зрозуміло, чому ж він цього не робить, чому допускає сваволю? Звільнений педагог подав позов до суду не лише на директора Школи мистецтв, а й на начальника управління. В результаті п’ять років триває судова тяганина, четверо суддів у двох судах змагаються за порятунок адміністрації. Нарешті Апеляційний суд виносить рішення: поновити на роботі педагога з виплатою середнього заробітку за п’ять років вимушеного прогулу. Хоч з великими потугами, але справедливість торжествувала. А що начальник Управління освітою? Що міністр освіти і науки? Які висновки зробили ті, які беруться керувати педагогами?
На запитання Української спілки інвалідів про вжиті заходи та роз’яснювальну роботу з дотримання законності у сфері освіти відповідає перший заступник міністра Б.Жебровський: «З урахуванням викладеного (цитується інструкція) Міністерство освіти і науки України не має повноважень застосовувати будь-які дисциплінарні заходи до керівництва загальноосвітнього навчального закладу комунальної форми власності. Міністерство освіти і науки безпосередньо з кадровою службою Київської міської держадміністрації опрацювало(!) питання неухильного дотримання керівниками управлінь освіти і науки, навчальних закладів трудового законодавства та законодавства про соціальний захист інвалідів».
Отже, ми «відпрацювали», а як там насправді — викидають з роботи інваліда чи поновлюють, нас не стосується.
Шановні інваліди, як¬що вас позбавлятимуть ваших прав, не журіться — це питання «відпрацьовано». І продовжуватиметься ця вакханалія беззаконня доти, доки міністерські по¬сади обійматимуть безвідповідальні, бездушні чинуші, які замість самоуправління у сфері педагогіки здійснюють тупе самоуправство.
Олесь Гриб,
співголова Київської ради об’єднань громадян

Я не знаю кому здесь интересно это читать

Эту страницу читают только те, кто интересуется политикой.
Дай Бог, чтобы Вы всегда были здоровы и не испытали то, что я испытал по отношению к себе.